Ерделі Адальберт Михайлович
(1891-1955)
Український живописець, один із основоположників закарпатської школи живопису. Майстер портрета, пейзажу, натюрморту. Народився в сім’ї учителя Михайла Гриця та німкені Ілони Цайської у с. Загаття Закарпатської області. Прізвище Ерделі (в перекладі з угорської – «лісовий») батько прийняв як підданий Угорщини у 1901 році.
Закінчив Мукачівську гімназію. В 1911-1915 роках навчався у Будапештській Академії мистецтв у класах І. Ревеса (Imre Revesz) та Б. Івані-Грюнвальда (Bela Ivanyi-Grunwald). В 1913 році в Будапешті молодий художник вже експонувався поряд з метрами живопису. Академію закінчив з відзнакою, отримав державну стипендію, поїхав у Кечкеметську художню колонію. З 1916 року жив у Мукачевому, викладав у навчальних закладах Ужгорода та Мукачевого.
Свою майстерність відшліфовував у Мюнхені (1922-1926). У вимогливому професійному колі художників Ерделі був настільки успішним, що отримав привілей – в 1923 році відбулася персональна виставка в мюнхенському «Скляному палаці» (Crystal Palace). І саме в цей період художник пише свої романи «Дімон» та «Імен».
Багато подорожував Австрією, Німеччиною, Польщею, Швейцарією, Італією. З 1926 року проживав в Ужгороді. Разом з Й. Бокшаєм організував перші виставки закарпатських художників, в 1927 році заснував Ужгородську художню школу, в 1931 році – Товариство діячів образотворчих мистецтв у Підкарпатській Русі. В 1929 році влаштував персональну виставку в Ужгороді та Празі. Успішна експозиція в Празі, де було представлено 50 полотен, забезпечила художнику стажування у Парижі (1929-1931) за відрядженням міністерства освіти Чехословаччини в художній колонії Гаржалес на Єлисейських полях. До середини 1930-х років став автором більше тисячі картин, постійно експонувався в Європі. Його роботи виставлялися в Парижі, Римі, Венеції, Флоренції, Неаполі, Мілані, Брюсселі, Відні, Варшаві, Львові, Будапешті, Празі, Брно, Братиславі.
В 1946 році Ерделі став директором Ужгородського художнього училища, де викладав до 1952 року. Серед його учнів відомі закарпатські художники – А. Коцка, А. Борецький, Е. Контратович, В. Габда, Є. Кремницька, Ф. Семан, П. Балла, В. Микита та інші. Один з організаторів і перший голова Закарпатської обласної організації Спілки художників України (1946-1949).
У живописі захоплювався творчістю Сезанна і вважав себе його послідовником, сповідуючи тезу «Мистецтво і любов». Ці «буржуазні» погляди й смаки вплинули на його долю при радянському тоталітарному режимі. Художник продовжував творити в улюблених йому жанрах портрета, пейзажу і натюрморту, не сприймаючи далекий йому соцреалізм. Тому зазнавав обвинувачень у формалізмі, буржуазній естетиці. Лише в 1954 році йому дозволили організувати персональну виставку в Ужгороді. Через рік художника не стало.
Роботи знаходяться в музейних зібраннях України та приватних колекціях.
